Сучасне законодавство у сфері трудового права давно потребує вдосконалення і приведення у відповідність до вимог сучасних реалій. З часів пандемії суспільство і бізнес почали шукати нові форми віддаленої роботи, а відповідно такі підходи потребують правильного правововго врегулювання.
З того часу роботодавці запроваджують інші способи організації праці на підприємствах (дистанційна і надомна робота), переходять на договори послуг, підряду, автороського замовлення.
До 2020 року єдиний нормативно-правовий акт, який частково регулював надомний режим роботи, – постанова державного комітету СРСР з праці та соціальних питань «Про затвердження положення про умови праці надомників» від 29.09.1981 (чинна на теперішній час). Питання віддаленого та гнучкого режиму роботи практичного нічим не регулювалося.
Порядок оформлення дистанційної роботи та гнучкого робочого часу почав регулюватися у з в’язку з прийняттям 30.03.2020 Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв’язку з поширенням короновірусної хвороби», яким внесено зміни до ст. 24, 60 КЗпП України. Вперше визначено понтяття дистанційної роботи та гнучкого режиму робочого часу як форми організації робочого часу.
Тобто тільки обставини пандемії підштовхнули законодавця до врегулювання таких питань.
На даний час правовий режим фрілансу як одного з видів альтернативної форми праці не запроваджено.
Однак, 04.02.2021 ухвалено ЗУ «Про внесення змін до законодавчих актів України щодо удосконалення правового регулювання дистанційної. Надомної роботи та роботи із застосуванням гнучкого режиму робочого часу», яким внесено зміни у КЗпП України та більш детально врегульовано питання, в тому числі, про порядок оформлення таких відносин, права та обов’язки сторін договору, про робоче місце, безпеку праці, компенсації втрат і оплату, матеріальну відповідальність.
Наразі 25.02.21 до ВР внесено законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання деяких нестандартних форм зайнятості». Але він поки залишається нереалізованим.
З урахуванням воєнного стану такі форми роботи набувають ще більшої актуальності і потребують захисту з боку закону. Фріланс наразі регулюється за нормами цивільного законодавства на розсуд сторін.
З метою врегулювання трудових відносин в умовах воєнного стану ухвалено ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Цей Закон уточнює особливості прав працівників та роботодавців, але не змінює раніше врегульовані питання про віддалену роботу.
Таким чином, якщо працівник перебуває у безпечному місці чи виїхав за межі України, і може виконувати робочі задачі, то роботодавець може перевести такого працівника на дистанційну роботу на час воєнного стану. Це не створює істотних змін умов праці і може запроваджуватися на підставі відповідного наказу роботодавця.